ОБМІ́РЮВАТИ, юю, юєш і ОБМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОБМІ́РЯТИ, яю, яєш і рідко ОБМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Вимірюванням визначати розмір, величину чого-небудь. В такий грізний для республіки час їдуть люди від Ілліча, щоб під самим носом у Врангеля обстежувати та обмірювати дніпровські пороги (Гончар, Таврія.., 1957, 598); Професор вирішив обміряти горб, прокопати в кількох місцях грунт та приблизно визначити положення поверхневого шару.. родовища (Трубл., Шхуна.., 1940, 43).

◊ Обмі́рювати (обміря́ти, обмі́ряти) очи́ма (по́глядом) — уважно, пильно оглядати кого-, що-небудь. Мій друг сідав коло них, обмірюючи очима храм (Ю. Янов., І, 1958, 136); Проценко сидів сумний, мовчазний; він тільки коли-не-коли обміряв Христю якимсь жалісливим поглядом (Мирний, III, 1954, 241); Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови (Тют., Вир, 1964, 117).

2. розм. Недомірювати щось кому-небудь (помилково або з метою наживи). Одні з нього насміхалися, всюди обдурювали, обмірювали, інші — жаліли, але ніхто, ніхто не любив (Стельмах, І, 1962, 164); Вже йому [шинкареві] тяжко та важко, що не може нікого обміряти (Кв.-Осн., II, 1956, 247).

3. тільки док., перен., розм. Обходи́ти, об’ї́ёёёёёёёздити. — Може, це ми землю вже кругом обміряли та й знову додому повертаємось? (Гончар, III, 1959, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 541.