ОБМО́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обмости́ти. Батько напівлежав у ліжку, обмощений подушками (Головко, II, 1957, 584); // обмо́щено, безос. присудк. сл. Кучі, поскрипуючи, пропливли мимо, але ще довго після того в повітрі пахло дьогтем, кінським потом і житньою половою, якою було обмощено горшки (Тют., Вир, 1960, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 544.