ОБМО́ВА, и, ж.
1. Неприязні висловлювання про кого-небудь з метою викликати до нього недовір’я, зневагу і т. ін. Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів (Фр., IV, 1950, 193); Я чула інстинктивно, що тепер почнеться обмова моєї особи… (Коб., І, 1956, 148); Нащо́ тобі терни його [світу] обмови І похвали його даремний цвіт (Зеров, Вибр., 1966, 407); // Неслава, поговір. Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле (Укр.. присл.., 1955, 188); [Жандарм:] А хто пустив обмову про пана вчителя і його сестру? (Фр., IX, 1952, 180).
2. Несправедливе звинувачення; наклеп. [Мессія:] Ти не наводь обмови зайвої на власну душу, — такою чорною вона не може бути (Л. Укр., II, 1951, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 541.