ОБМА́Н, у, ч.

1. Неправдиві слова, вчинки, дії і т. ін. Імперіалістична буржуазія утримує владу над народами своїх країн не тільки насильством, але й обманом (До 100-річчя.. В. І. Леніна, 1970, 46); — Я хочу одного: спокійного, чистого життя, щоб не було ні обману, ні бруду, ні несподіванок (Собко, Справа.., 1959, 207); // Невідповідність істині; те, чого немає насправді; брехня. [Нартал:] Я сам себе дурив, що їх [ворогів] люблю.. Але ж обманом неба не здобути (Л. Укр., II, 1951, 432).

2. чого, який. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; омана. Десь і зараз далеко з берега ніби чується пісня — ні, тільки вчувається. Коники сюркочуть — ні, тільки обман слуху… (Гончар, Тронка, 1963, 244); Переглядає [поет газету] за порядком, І враз — чи це обман очей? (Павл., Бистрина, 1959, 117).

Вво́дити в обма́н — те саме, що Вво́дити в ома́ну (див. ома́на). Довгі сиві вуса, що мальовничо спадали униз, завжди вводили в обман м’якого серцем любителя української старовини (Хотк., І, 1966, 80); Опти́чний обма́н див. опти́чний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 533.

обма́н = ома́на = обма́на —

1) не­правдиві слова, вчинки, дії і т. ін.; невідповідність істині, те, чого не­має насправді; брехня; поряд з по­мстою, підступністю, насильством була і є головною основою край­нього індивідуалізму й клановості — як спосіб життя з усіма, хто не зі мною, не з мого роду чи пле­мені; «всяка неправда годиться, якщо вона тільки мені допоможе»; на цьому, зокрема, будується ідеологія підкорення, диктатури, мафії в найрізноманітніших їхніх про­явах, клановий характер суспіль­ного будівництва тощо;

2) = обду́­рювання — магічний засіб від не­чистої сили, хвороб та інших не­безпек; відомий у народі обман власної смерті, коли, наприклад, крутили ліжко, і смерть опинялася в головах; врешті людина, яка до цього вдавалася, розуміла немину­чість смерті (звідси нібито вислів: «Крути не крути, але треба поми­рати»); словесний обман був од­ним із засобів відганяння грозових хмар;

3) тільки ома́на — уживаєть­ся як персоніфікований образ не­правди, облуди. Прийшла омана та й обманула Івана (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 405-406.