ОБЛІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЛІЧИ́ТИ, лічу́, лі́чиш, док., перех.

1. З’ясовувати, підраховувати кількість кого-, чого-небудь. При роздільному збиранні кукурудзи облічують окремо качани і стебла (Колг. Укр., 8, 1962, 46); Є кур’єрські і є товарні [поїзди], Їм числа не облічиш, — тьма (Мал., Звенигора, 1959, 60); // рідко. Визначати суму, підраховувати (гроші). Облічувати гроші.

2. розм. Навмисне чи помилково неправильно підраховуючи, недодавати що-небудь (перев. гроші); обраховувати. Хотіла було й сина привчити [до торгівлі], та як побачила, що він.. проїжджих обміряє, і обважує, і облічує, .. так Горпина схаменулась (Кв.-Осн., II, 1956, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 528.