ОБЛІ́Г, ло́гу, ч., розм. Протягом кількох років не оране, не оброблюване поле; переліг. Заснули верби на облозі, і вітер задрімав (Гл., Вибр., 1951, 85); Глянула [Одарка] на сірий лан облогу, і жахом стиснулося серце дівчини: неможливим.. здавалося їй такий лан двома плугами перевернути (Л. Янов., І, 1959, 429); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Головко, II, 1957, 11); * Образно. Не забудьмо також, доле, І про того — честь йому! — Хто облоги думки оре, Іскри світла кида в тьму! (Граб., І, 1959, 511).

◊ Обло́гом лежа́ти (стоя́ти) — перебувати в занедбаному стані, не оброблятися протягом довгого часу (про поле, лан). А наші ниви сумежні, орю я свою — і дивно мені, що Карпова стоїть облогом, не орана (Коцюб., І, 1955, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 526.

Обліг, логу, м. Давно непаханное поле. А в моєї родини пшениці ланами, в мене молодої лежить облогами. Гол. І. 239. Ой куди були ярії пшениці, тепер туди облоги. Чуб. V. 468. См. Обліжок. Упав сніжок на обліжок. Чуб. V. 401.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 15.

облі́г = перелі́г — давно не оране по́ле (див.), у народних піснях таке поле (що не дає ніякої користі) символізує ворогів: «Ой, колись були яри та пшениченьки, А тепер облоги; Ой, колись були вірні та сусідочки, А тепер вороги»; «Ой, всі нивки поорані, одна облогує; Усі дівки на мя добрі, одна воро­гує…».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 405.