ОБЛУ́ПАНИЙ, а, е, діал.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до облупа́ти.

2. у знач. прикм. Який повністю чи частково втратив верхній шар, покриття, оболонку і т. ін.; обдертий, обшарпаний. Увечері школа мала особливо сумний вигляд. Неогороджена, в бур’янах. Сама облупана, немазана (Вас., Вибр., 1950, 215); Зайшла [Домаха] в хату і ніби вперше оце побачила непорядок — і припічок не підведений, і карниз облупаний, давно не мазаний комин (Цюпа, Три явори, 1958, 76); // Який відпав, осипався частинками, шматками (про верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. чого-небудь). Хата була велика, ..гонти були місцями пообдирані, а стіни світилися до місяця облупаною глиною (Кобр.. Вибр., 1954, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 530.