ОБЛИ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обли́шити. Запах паперів, наче дух людини в облишеній домівлі [домівці], вився в шухлядах (Рибак, Зброя.., 1943, 41); // обли́шено, безос. присудк. сл. Чи може се мені так приверзлося, буцім видання чернігівцями того збірника облишено (Мирний, V, 1955, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 526.