ОБЛИСІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Утратити волосся, стати лисим. Колись на цій голові буйно розвівався традиційний козацький оселедець, але тепер вона дуже облисіла (Добр., Очак. розмир, 1965, 7); * Образно. — Це люди з тих кучерявих кармазинників у смокінгах, розум яких давно вже облисів (Кол., Терен.., 1959, 292); // перен. Те саме, що облі́зти¹. Шапка облисіла.

2. перен. Позбутися рослинності, оголитися (про землю, схили і т. ін). З Володимирської гірки було видно, як опали у воду.. мости через Дніпро, а там, де була Дарниця, облисіла земля (Панч, В дорозі, 1959, 304).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 524.