ОБЛИ́ПЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обли́пнути. Колона, минувши смугу трясовин та чаклаків, зморена, облипла багнюкою, видобулась.. знову на тривке, загускле дно (Гончар, II, 1959, 418); Лоно високе — видавалось з-під міцно облиплого плаття (Мирний, IV, 1955, 139); Облипла спітніла сорочка не ховала від людського зору Ахметового сучкуватого тіла (Ле, Міжгір’я, 1953, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 524.