ОБЛЕ́СЛИВИЙ, а, е. Який улещує, облещує; схильний до лестощів. — Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловіком (Н.-Лев., III, 1956, 393); На людях вивідувала — ніхто не хвалить хлопця. Тихін безчесний. Облесливий (Горд., Дівчина.., 1954, 48); * Образно. Глянь сюди, — стрункий комиш Осоку стиска міцніш І, облесливий, шепоче Про її літа дівочі (Олесь, Вибр., 1958, 175); // Сповнений лестощів. [Xведоска:] Коли ж твоя розмова зо мною була облеслива й зрадлива — бог тебе покарає! (Кроп., II, 1958, 54); Йому хотілося вліпити в оцю червону пошрамовану пику куркуля доброго ляпаса, щоб тільки не чути облесливих і фальшивих слів (Чаб., Балкан. весна, 1960, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 521.