ОБЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що ви́лаяти. — Краще гавкай, ніж виєш, проклята! — облаяв її [собаку] Кирило (Мирний, III, 1954, 126); Робітники шепталися по кутках, казали, що він грубий, різкий, підеш до нього, а він облає нізащо (Хижняк, Невгамовна, 1961, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 521.