ОБЛАГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЛАГОРО́ДИТИ, джу, диш, док., перех.

1. Робити благороднішим, підносити в моральному, духовному відношенні. Його [вчителя] обов’язок — піднімати, облагороджувати всіх тих, хто з ним спілкується (Збан., Малин. дзвін, 1958, 215); Хай, може, важко буде — не здавайся! Не буде затишку, а лиш вітри в лице!.. Та як тебе облагородить праця, Як поважатимуть тебе усі за це! (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 42); // Робити більш вишуканим, витонченим. Сади облагороджують людські почуття, впливають на самий характер людини (Гончар, М. Братусь, 1951, 74).

2. спец. Поліпшувати породу, якість і т. ін. чого-небудь. Наш досвід доводить, що облагороджувати дорослі дички найбільш доцільно окуліруванням (Колг. Укр., 4, 1957, 42); У нашій світлій Радянській країні люди.. працюють над вирішенням великих завдань, як вдосконалити, облагородити землю (Мельн., Обличчя.., 1960, 4).

3. заст. Підносити у вище звання, стан.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 517.