ОБКОЛУ́ПАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обколупа́ти.

2. у знач. прикм., рідко. Який обсипався, обліз (про будівлю). Дім стояв обколупаний, з побитими шибками (Н.-Лев., II, 1956, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 513.