ОБКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обкува́ти. Коло стіни стояла старосвітська скриня на коліщатах, обкована залізом (Н.-Лев., І, 1956, 148); Сонька притаїлася під грубкою, сторожко поглядаючи на обковані бляхою поштові двері (Кучер, Трудна любов, 1960, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 513.