ОБКЛА́ДКА, и, ж.

1. Дія за знач. обклада́ти. Опівдні обкладку паль було закінчено (Тулуб, Людолови, II, 1957, 158).

2. Те, чим обкладають або обкладене що-небудь. Піхви мечів, знайдених в могилах скіфської.. знаті, звичайно прикрашені золотими обкладками із зображенням сцен боротьби тварин (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 144).

3. тільки мн., діал. Дифтерит. Пішла на людей пошесть та хвороба всяка: різачка та пропасниця, а найбільше — обкладки (Мирний, IV, 1955, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 512.