ОБКИПА́ТИ, ає, недок., ОБКИПІ́ТИ, пить, док.
1. Покриватися накипом. * Образно. В долині відразу зашуміло млинове колесо; велике, чорне і неповоротке, воно обкипало шумовинням (Стельмах, II, 1962, 304).
2. перев. док. Покритися загуслою, затверділою масою чого-небудь (перев. про кров). [Парубки і дівчата (співають):] Біла постеленька порохом присіла, Дротяна нагайка кров’ю обкипіла (Фр., IX, 1952, 93); Він витяг з пазухи руку, судорожно затиснуту в кулак. Кулак весь обкипів кров’ю (Гончар, Новели, 1954, 22); Не раз Тимофій був поранений. Не тільки потом обкипіли його георгіївські хрести, що лежать в куточку скрині із темними плямами чесної солдатської крові на чорно-оранжевих стрічках… (Стельмах, II, 1962, 204); // Розтікаючись, загусати, застигати по поверхні чого-небудь (звичайно про кров). Де ступенем ступлю, тернина коле, Кров обкипає на ногах (Рудан., Вибр., 1937, 22).
◊ Обкипі́ти кро́в’ю (по́том) — дістатися тяжкою працею, муками, стражданнями (про результати праці, заслуги і т. ін.). Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! (Вовчок, І, 1955, 273); І скаже суд: — Чи у твоїм доробку хоч одна Сторінка є, що кров’ю обкипіла? (Рильський, Поеми, 1957, 207); Се́рце обкипа́є (обкипі́ло) кро́в’ю у кого — хтось тяжко переживає, відчуває душевний неспокій. У неї серце обкипає кров’ю, коли подума вона, яке горе, яку нужду та недостачу терпить її Йосип (Мирний, IV, 1955, 41); Але віла при житті зісталась, тільки серце крів’ю обкипіло (Л. Укр., І, 1951, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 511.