ОБИЧА́ЙКА, и, ж. О́бід сита, решета, бубна і т. ін. [Знахар:] А мазниця є? [Степанида:] Є, є!.. [Знахар:] Коли б ще обичайка з старого сита або з решета… (Кроп., IV, 1959, 37); * У порівн. — Мерзота!.. — знову тільки й міг вимовити Лодиженко, позираючи вгору, де блищало, мов обичайка з підситка, коло світла (Ле, Міжгір’я, 1953, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 501.

Обичайка, ки, ж.

1) Ободъ, на который натягивается сито, рѣшето, бубенъ и пр. Вас. 152, 176. Сим. 91.

2) Деревянный или лубяной ящикъ, покрывающій въ мельницѣ или ручной мельницѣ верхній жерновъ и удерживающій муку. Черниг. у. Шух. I. 146, 264, 284.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 9.

обича́йка — дерев’яний обід си­га, решета, бубна і т. ін.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 404.