ОБЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБІЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.

1. Називати кого-небудь образливими, лайливими словами; давати комусь негативну оцінку. Жадан.., чухаючи потилицю, обзивав себе бельбасом, просив пробачення (Баш, Надія, 1960, 223); — Ні, — думав він, — не по правді діють наші гридні, обзиваючи ключницю Ярину недоброю та ще й злою (Скл., Святослав, 1959, 79); — Де ж це видано — дурнем обізвати хазяїна в його хаті! (Багмут, Опов., 1959, 13).

2. діал. Гукати. — Хто там? — обізвав його сторож.. Хведір, наче злодій, кинувся, одбіг від цвинтаря (Мирний, III, 1954, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 498.