О́БЕР-ПРОКУРО́Р, а, ч.

1. У дореволюційній Росії — службова особа, що очолювала департамент сенату.

2. У дореволюційній Росії — службова особа, що очолювала синод на правах міністра. Може, великий князь.. довезе про мене звістку і до Петербурга, скаже обер-прокуророві: — От якого я стрів благочинного в Чорнокопитівці! (Н.-Лев., IV, 1956, 48); Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синода Побєдоносцева (Стельмах, І, 1962, 416).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 490.