ОБЕРТА́С, у, ч., розм., рідко,

1. Те саме, що поворо́т. Забрав [Михайлик] у неї ковзани, присвиснув і, хизуючись, помчав.. з такими викрутасами та обертасами, що аж навколо затанцювали верболози і верби (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 161).

2. Швидкий танець з різкими поворотами. Музика заревіла, а він гей з нею в обертаси (Укр.. казки, 1951, 331); * Образно. Над залитим піною баркасом Піде [вітер] скакать скаженим обертасом (Бажан, Роки, 1957, 279).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 490.

Обертас, су, м.

1) Оборотъ, поворотъ. (Рак) з вовком закладавсь, хто швидче добіжить до якогось там місця. От вовк біжить, а рак і причепився до вовчого хвоста. Той прибіг до гряниці та й каже: обертас! — А я давно жду вас. Г. Барв. 325.

2) Танецъ въ родѣ вальса. Подольск. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 8.