ОБЕРЕ́МОК, мка, ч. Така кількість чого-небудь, звичайно однорідного, яку можна обхопити, взяти рукою (руками). Погонич, обсипаний снігом, .. насилу вліз у двері з цілим оберемком скриньок (Н.-Лев., II, 1956, 70); Омелян подає їй у вікно оберемок полін (Фр., IX, 1952, 159); Тимко носить оберемками сухий бур’ян (Тют., Вир, 1964, 14); // Зв’язане докупи що-небудь однорідне; в’язка. Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать, ..Як не мостивсь, як не ладнав, А оберемка не підняв (Гл., Вибр., 1951, 87); Вона, ..повертаючи додому, завжди несла за плечима оберемок сухогілля (Епік, Тв., 1958, 425); // перен. Велика кількість чого-небудь. Кравченко приніс цілий оберемок своїх творів і почав читати (Коцюб., III, 1956, 176); В коморі — столик, ліжко, оберемок шкільних книжок (Вас., Вибр., 1954, 26).
◊ Взя́ти (згребти́ і т. ін.) в (на) обере́мок — підняти, обхопивши руками. К старій з поклоном підступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав (Котл., І, 1952, 233); [Самрось:] А що ти мені вдієш? [Роман:] Візьму на оберемок та й укину у хургона [у фургон] (Кроп., II, 1958, 28); Юрко.. схопив дівчину в оберемок, труснув нею, мов лялькою (Стельмах, І, 1962, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 489.