ОБЕРЕ́ЖНО. Присл. до обере́жний. Підходили [селяни] обережно, приглядаючись і прислухаючись — чи немає часом якоїсь пастки (Головко, II, 1957, 346); Всі входили в хату обережно, сиділи поважно — ніхто не всміхнеться; розмова тиха (Вовчок, І, 1955, 154); Узяв [Арсен] до рук скрипку й обережно заграв (Дмит., Розлука, 1957, 281); Маланка.. розгортає стебло і збирає червоні зерна так обережно, ніжно, любовно, наче немовлятко виймає з купелі (Коцюб., II, 1955, 62); — Ти поговори з Лідою Шепель. Обережно, тактовно, ти знаєш — як (Донч., V, 1957, 470); Він обережно відповідав на мої запитання (Жур., Звич. турботи, 1960, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 489.