ОБЕЗУ́МІТИ, ію, ієш, док., рідко. Утратити здатність розумно діяти, мислити; стати схожим на божевільного. Партизани вдарили з другого боку. Бугров обезумів. — До зброї… — крикнув він (Мик., II, 1957, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 488.