ОБЕЗЗБРО́ЮЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до обеззбро́ювати; // у знач. прикм. Після вчорашньої розмови Вутанька не думала, що він підійде до неї, а він вранці зустрів її такою дружньою обеззброюючою усмішкою, наче між ними нічого й не сталося (Гончар, II, 1959, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 487.