ОБЕЗЗБРО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЕЗЗБРО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех. 1. Відбирати зброю у кого-небудь. Матроси.. за одну мить обеззброюють обера й інтенданта, в’яжуть кабелем руки й ноги (Кучер, Голод, 1961, 130); Налетівши на військову команду, турбаївці миттю обеззброїли її й перев’язали (Гончар, Таврія, 1952, 194).

2. перен. Діями, поведінкою, словами і т. ін. робити неспроможним чому-небудь протидіяти, що-небудь заперечувати. Сміялися всі, крім анархістів. Сміх завше обеззброює (Ю. Янов., І, 1958, 197); Багато гірких хвилин довелось пережити Каргатові. Але невдача не обеззброїла його, не відбила охоти працювати далі (Шовк., Інженери, 1956, 285); // Заспокоюючи, привертаючи до себе, вгамовувати чиє-небудь роздратування або упередженість. Хома опинився спереду всіх і простягнув йому руку, обеззброюючи Максима своєю широкою усмішкою (Рибак, Час.., 1960, 771); Вона заворожила, приборкала, обеззброїла мене своєю чистотою, своєю ясністю, своєю гордою незайманістю (Речм., Твій побратим, 1962, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 486.