ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ, ію, ієш, док., розм. Утратити глузд, розум; стати безглуздим, дурним. — Та помовч уже, Трохиме, — не втерпіла бабуся. — ..Не долю й нечистого, а зайву чарку винувать. Через неї обезглузділи обоє (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 486.

Обезглуздіти, дію, єш, гл. Потерять разсудокъ, ошалѣть, рехнуться. Наталка так обезглузділа, що любить запропастившагось Петра. Котл. Н. П. 374.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 7.