ОБЕЗГЛА́ВЛЕНИЙ, а, е, книжн. Дієпр. пас. мин. ч. до обезгла́вити. Перед очима [Хмельницького] стали спалені.., обезглавлені його попередники (Панч, Гомон. Україна, 1954, 302); Демократія була б знесилена і обезглавлена, якби знову пішла за лібералами (Ленін, 23, 1972, 299); // обезгла́влено, безос. присудк. сл. Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку.. Ось, наприклад, героїчний образ кобзарів-повстанців.., яких за участь у Коліївщині безжально було обезглавлено (Тич., III, 1957, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 486.