ОБДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБДУ́МАТИ, аю, аєш, док., перех., також із спол. як, що. У думках перебирати, всебічно зважувати що-небудь, намічаючи можливі варіанти дії, висловлення і т. ін.; обмірковувати, обмізковувати. Він.. повертає додому, обдумуючи дорогою, як найкраще віддячити Трояну (Стельмах, II, 1962, 307); Микола сів на ганку й почав обдумувати, як краще зробити (Панч, Гарні хлопці, 1959, 19); Він наче сподівався, що Брянський все обдумає і за нього (Гончар, III, 1959, 162); // Детально розбирати, аналізувати в думках що-небудь побачене, прочитане, пережите і т. ін. Артамонов довго стояв непорушно й обдумував свій вчинок (Дмит., Розлука, 1957, 316); Кожну прочитану сторінку любив чоловік обдумать (Ільч., Серце жде, 1939, 379); // Створювати в уяві що-небудь; конкретизувати в думках попередній задум. Поки обдумую сюжет, поки в уяві моїй малюються люди, події й природа — я почуваю себе щасливим (Коцюб., III, 1956, 282); Розенберг обдумав ще одне вдосконалення, яке мало помітно прискорити роботу (Шовк., Інженери, 1948, 195).

◊ Обду́мувати (обду́мати) ко́жне сло́во (зміст ко́жного сло́ва) — дуже ретельно або обережно добирати слова, вирази. Свій перший нарис Ніна Сокіл писала дуже довго. Ретельно, багато разів переправляючи, обдумувала й шліфувала кожне слово (Собко, Стадіон, 1954, 165); Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (Довж., І, 1958, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 484.