ОБГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш, док., перех. Гризти що-небудь кругом з поверхні або відкушуючи краї; обкушувати. Ярина мовчала та обгризала зелену луску з горіха (Л. Укр., III, 1952, 738); Бідний Балабуха й собі приставлявсь, що він вечеряє: обгриз ніжку й поклав виделку на стіл (Н.-Лев., III, 1956, 47); Потягнув [буланий] за собою снопа, обгризши цілий пучок колосків (Іщук, Вербівчани, 1961, 13).
◊ Мов соба́ки обгри́зли, зневажл. — про що-небудь дуже коротке. Мундир на ньому з отакенними гудзиками, тільки куций, мов собаки обгризли (Донч., VI, 1957, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 479.