ОБГО́РТКА, и, ж.
1. Те, чим обгортають або обгорнуто що-небудь (папір, тканина і т. ін.). — Коли моє життя не вдалося, не можу ж я осолодити його цукерком у розмальованій обгортці (Коцюб., І, 1955, 325); Вночі листівки — у великих пачках, акуратно загорнутих у кольористі обгортки — виносили до підводи (Смолич, V, 1959, 384); // рідко. Те саме, що обкла́динка 1. Витяг [становий] із бокової кишені невеличку книжечку в чорній обгортці (Мирний, IV, 1955, 360); На столі лежала без обгортки книжка (Рибак, Що сталося.., 1947, 122).
2. бот. У деяких рослин — покриття, яке охоплює, оточує суцвіття або плід, захищаючи їх від пошкодження. Самиця [довгоносика] відкладає яйця безпосередньо в денце квіткового кошика кок-сагизу, проколюючи його обгортку (Шкідн. поля.., 1949, 86); Звільнений від обгортки плід називається сім’янкою (Бур’яни.., 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 479.