ОБГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ОБГОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОБГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, док., перех.

1. Те саме, що голи́ти. Бояри вмить скомпонували На аркуш маніхвест [маніфест] кругом, Щоб голови всі обголили, Чуприни довгі оставляли (Котл., І, 1952, 187); — Обголи, Йване, вуси, то ся пісня буде не про тебе, — засміялась Олександра. — Та не втни губи, як будеш голити (Коцюб., І, 1955, 59).

◊ Обголи́ти ло́ба кому, іст. — забрати кого-небудь у солдати. Вона [молодиця] безперестанку розказувала.., як її коханого Петра взяли в москалі, як обголили лоба (Н.-Лев., II, 1956, 243).

2. Те саме, що ого́лювати 1, 2, 4. Пусто серед степу, та сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти (Мирний, III, 1954, 255).

3. перен., розм. Те саме, що обдира́ти 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 477.

Обголювати, люю, єш, сов. в. обголити, лю, лиш, гл.

1) Обнажать, обнажить.

2) Обривать, обрить. Взяли його у світлоньку, обголили головоньку. Чуб. V. 983.

3) Забирать, забрать все, обобрать. Більше за всіх нас прикащик Сухоперний обголив. Г. Барв. 470.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 5.