ОБГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обголи́ти 1, 2. Зовсім обголені лиця в чоловіків та дідів неприємно вражали очі, неначе лиця акторів або ксьондзів (Н.-Лев., II, 1956, 407); Обголені з листя каштани і ясені підносили свої сірі гілляки до сірого неба (Фр., VI, 1951, 443); // у знач. прикм. Врешті він [циган].. присунувся до вогню, так що його суворе обголене обличчя заблищало міддю (Коцюб., І, 1955, 368); Вона [хмарка] чіплялась за смерекові гребені зелені, за уступи обголеної кручі (Л. Укр., І, 1951, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 477.