ОБВІ́ШАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обві́шати. В просторій молдаванській хаті, вистеленій різнобарвними килимами, обвішаній чудово тканими рушниками, блимає перед образом лампадка (Коцюб., І, 1955, 228); // обві́шано, безос. присудк. сл. Обвішано на ніч тюрму замками, сторожа на варті — тихо (Вас., І, 1959, 247).

2. у знач. прикм. Який обвішався чим-небудь. Клекоче станція. Снують, поблискують рясно обвішані зброєю махновці (Гончар, II, 1959, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 473.