ОБВИ́СЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до обви́снути. Інколи перекладав він обвислу з лави руку на груди, ворушився (Мирний, І, 1952, 292); Кинувся вбік.. вороний, ..намагаючись скинути з себе незвично обвислу ношу (Гончар, II, 1959, 120); Смереки на горах, обвислі інеєм, обвиті мрякою, дрімають (Коб., І, 1956, 198).

2. у знач. прикм. Який звисає донизу. Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (Коцюб., II, 1955, 389); Веселий регіт пішов вигоном, доганяючи Ровіцького та двох високих литвинів з обвислими, як у моржів, вусами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 55); Промайнули під насипом кинуті напризволяще круторогі в ярмах, з обвислими товстими ланцюгами (Гончар, II, 1959, 123); Холодний вітер виє, торохтить обвислою покрівлею (Кучер, Голод, 1961, 356); * Образно. Тьмариться обвисле небо (Логв., Літа.., 1960, 5); // Який незграбно звисає, спадає (про одяг). Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз (Гончар, III, 1959, 451).

3. у знач. прикм. Який відтягся донизу, втративши пружність, еластичність (про шкіру). Пан Ремба.. плямкав обвислими губами (Фр., III, 1950, 432); Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сизими (Тют., Вир, 1964, 196); // Який втратив стрункість, обважнів (про поставу і т. ін.). Гарматій.. підвів над стільцем обвисле, мляве тіло (Стельмах, І, 1962, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 472.