ОБВА́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обвали́ти. Обвалені стіни, знесені дахи, потрощені паркани… Вся вулиця перерита свіжими вирвами (Гончар, III, 1959, 377); // обва́лено, безос. присудк. сл. В кутках із стелі звисало павутиння.. Під луткою обвалено було (Головко, II, 1967, 95).

2. у знач. прикм. Який має сліди обвалів. Далі пішли гори голі, дикі, з обірваними обваленими боками (Н.-Лев., II, 1956, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 468.