ОББРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ОББРЕХА́ТИ, решу́ ре́шеш, док., перех. Наговорювати неправду на когось, щось, вигадувати небилиці про кого-, що-небудь; зводити наклепи па когось, щось. Так ось який він, боєць армії-визволительки… Десятиліттями його оббріхували. Десятиліттями народам світу говорили про нього неправду (Гончар, III, 1959, 458); — Він, — кажуть, — оббрехав нас справникові, він йому що-небудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати… (Кв.-Осн., II, 1956, 141); — Оббрехала мене на все село, а тепер мене і малі діти дражнять відьмою (Н.-Лев., II, 1956, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 466.