ОБА́РВЛЕННЯ, я, с.

1. Колір або відтінок кольору; забарвлення. Море — пустельний степ одного обарвлення й одного запаху (Ю. Янов., II, 1958, 51).

2. перен. Група предметів, які прикрашають що-небудь собою; оздоба. Настав вересень, він позолотив плантацію, і вона аж сяяла в обарвленні прибережних верб (Багмут, Подвиг.., 1961, 38).

3. перен. Особливий тон; характерний, своєрідний відтінок чого-небудь. У цій ролі [Джулії] Н. Ужвій продемонструвала величезні можливості емоційної сили слова, дивовижне багатство його інтонаційних обарвлень (Мист., 6, 1958, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 463.