ОБА́ПОЛОК, лка, ч. Невеликий обапіл. Люди.. кинулись до роботи: поскочували та поскладали в кутку цвинтаря колоддя, оцупалки, обаполки (Н.-Лев., IV, 1956, 188).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 463.

Обаполок, лка, м.

1) Горбыль, крайняя доска при распилкѣ бревна.

2) Окраина. Кий там чорт у Харькові городи! хиба по обапілках города. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 1.