ОБА́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. оба́бляться; док., розм.
1. Опуститися, занедбати себе; постаріти (перев. про жінку). Павло глибоко затягнувся димом, подумав [про Катрю]: — Ще й дітей нема, а вже обабилась (Кучер, Трудна любов, 1960, 542).
2. Стати безвільним, нерішучим, боязким (про чоловіка). [Павло:] Братці! Пан Сава хоч і попріка нас, так за діло.. Далебі, ми обабилися, братці! (Кост., І, 1967, 154); — Смілива ж ви дама, коли турків думаєте гамселить, — сказав Комашко. — А ви ж думали як?! Ой ви, мужчини! Обабились ви зовсім за тими книжками, — сказала Христина (Н.-Лев., V, 1966, 163).
3. зневажл. Те саме, що одружи́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 462.