Про УКРЛІТ.ORG

об'їдати

ОБ’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБ’Ї́СТИ, ї́м, їси́, док., перех.

1. Поступово з’їдати що-небудь на поверхні або по краях чогось. Се просто Іволга зоветься; Вона із саду в сад літа, То вишні гарно обїда, То оббива горох, а в співи не вдається (Греб., І, 1957, 78); Весною вилуплюється гусінь, яка обїдає листя (Озелен. колг. села, 1958, 250); // З’їдаючи, обгризаючи, оголювати що-небудь. Пропала дівка, як яблунька, що гусінь обїла (Григ., Вибр., 1959, 263); Став він цапа підкликати: — Йди ялинку обїдати! (Нех., Казки.., 1958, 6).

2. розм. Споживаючи в кого-небудь багато їжі, завдавати йому збитків; харчуватися за чийсь рахунок. Спершу дядько пяний.. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, і з дітьми і без дітей, та все до його, на його шию, обїдати та оббирати (Мирний, І, 1954, 91); Ковалиха.. припадала до нього, як до сина: — Та й поснідав би, чим натщесерце йти, а чи мобоїться обїсти? (Головко, II, 1957, 181).

Об’ї́сти ву́ха (у́ші) кому — з’їсти в кого-небудь все, завдавши йому збитків. [Настя:] А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш, скоро й вуха обїдять (К.-Карий, II, 1960, 171); Об’ї́сти го́лову кому — дуже набриднути розмовами про кого-, що-небудь. Не маю часу переглянути його [оповідання] і одіслати, хоч мені вже редакція голову обїла, що не присилаю (Коцюб., II, 1956, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 508.

вгору