НІ́ЯКОВІ́ТИ, ні́якові́ю, ні́якові́єш, недок. Робитися, ставати ніяковим; приходити в стан зніяковіння; конфузитися. Не раз ніяковіла вона перед односельцями за своїх відлюдкуватих, неподільчивих опікунів (Гончар, Таврія, 1952, 61); Андрій помітно ніяковів, бо ж він уперше виступає перед людьми як комсомолець (Кир., Вибр., 1960, 347); Побачивши мене, Марія ніяковіла (Ткач, Жди.., 1959, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 432.