НІ́Я́КОВИЙ, а, е.

1. Незграбний, неповороткий через сором’язливість. Ніяковий, сутулий, в гімназичній Наївній формі.. Такий я був у Корсуні (Рильський, II, 1960, 125); Вся вона [дівчина], мов зоряна розмова, мов пахучий вітер у траві, я ж такий сумний і ніяковий (Сос., І, 1957, 207); // Який виражає сором’язливість, незручне становище кого-небудь. Стримана і трохи ніякова посмішка світилася на її обличчі (Жур., Вечір.., 1958, 408); На великому обличчі лежав ніяковий, винуватий вираз (Собко, Справа.., 1959, 6).

2. Незручний, обтяжливий. У кімнаті якусь мить стигла насторожена, напружена й ніякова мовчанка (Коз., Сальвія, 1959, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 431.