НІ́Я́КО, присл., у знач. присудк. сл. Те саме, що ні́я́ково. Було, як день не побачить Тиміш дівчини, то вже й ніяко йому (Вовчок, І, 1955, 50); — Ні, Марку, ніяко мені матір’ю [на весіллі] сидіти (Шевч., І, 1963, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 431.

Ніяко, ніяково, нар. Неловко, не по себѣ. Ні, Марку, ніяко мені матіррю сидіти. Шевч. 113. Тому й зовсім ніяково стало. Ном. 880.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 568.