НІ́ЯК, присудк. сл. Нема можливості, неможливо. Мені й самому гірко за його стан, а помогти — ніяк (Коцюб., III, 1956, 121); Випав сніг, сліду ніяк сховати (Шер., В партиз. загонах, 1947, 99).
НІЯ́К, присл.
1. Зовсім, абсолютно. [Співець:] Ніяк не можу пригадати пісні… (Л. Укр., II, 1951, 153); Ніч колихала так ласкаво, — Проте не спалося ніяк… (Рильський, II, 1960, 99); Ніяк не міг вгомонитися старий, набиваючи в люльку тютюн (Тют., Вир, 1964, 439).
Нія́к не мо́жна — зовсім, цілком неможливо. Просили мене і кликали [дівчата] до себе, — так мені ніяк не можна, — поспішаюся я дуже (Вовчок, VI, 1956, 230); — Може б, ми не їхали [у Сибір], — припадає Фросина до руки мужа. — Не можна, жінко, ніяк не можна (Стельмах, І, 1962, 29).
2. Уживається у значенні заперечної відповіді на запитання. Чи можна сказати, що в час творення "Пана Тадеуша" Міцкевич відійшов від.. свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк. Навпаки: революційний напрям його в цей період зріс, зміцнів і поглибився (Рильський, X, 1962, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 431.