НІМЧУРА́, и́, зневажл.

1. ч. Те саме, що ні́мець. Спереду німчура худий як смерть сидів (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 41).

2. ж., збірн. Те саме, що ні́мці. Незамінимий, кажуть, був ватажок! Скрізь німчура перед ним тремтіла (Гончар, III, 1959, 333); Глухо бухнули гранати В грізних вигуках "ура!" Хто куди звелась тікати Недобита німчура (Воронько, Три щастя, 1948, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 425.