НІКЧЕ́МНИК, а, ч., зневажл. Те саме, що нікче́ма. — Бевзні! нікчемники!.. пеньки головаті!! — закричить на остатку Мирін та й затихне… (Мирний, II, 1954, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 424.

Нікчемник, ка, м. Негодный, ни къ чему неспособный человѣкъ. Мир. ХРВ. 87.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 566.