НІКУДИ́ШНІЙ, я, є, розм. Який не відповідає певним вимогам, дуже поганий, непридатний для певних обставин. Вона старенька вже, тому і дипломат з неї нікудишній (Вільде, Повнол. діти, 1960, 267); Жалібно скиглив під вікнами вітер, крутив, сипав снігом, підривав і без того нікудишню стріху (М. Ол., Чуєш.., 1960, 267); Два роки підряд його "різали" на вступних екзаменах, бо знання були нікудишні (Хижняк, Невгамовна, 1961, 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 423.