НІКОГІ́СІНЬКО, займ. запереч., розм. Зовсім, абсолютно нікого. Проходила я по всіх кімнатах — нема нікогісінько (Вовчок, І, 1955, 120); Він побіг до вікна, виглянув на двір — нікогісінько (Фр., VII, 1951, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 422.

Нікогісінько мѣст. Рѣшительно никто. Г. Барв. 352.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 566.