НІКЕЛЬО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до нікелюва́ти.

2. у знач. прикм. Покритий шаром нікелю. Довга нікельована кавалерійська шабля гримить по брукові (Ю. Янов., І, 1954, 269); Весело блищали на сонці нікельовані частини [машини] (Донч., VI, 1957, 54); Пилип лежав на високому нікельованому ліжку (Кучер, Трудна любов, 1960, 438).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 422.